***

БОГДАНУ ;;;
Мене опустили в безодню з тобою,
Зашторили сонце, забрали ім'я.
Вже рік, мій рідненький, як ти після бою.
Вже рік, мій синочку, як мертва і я.

Я пам'ять купала у снах, наче в морі,
Стежину до тебе хотіла знайти.
Вночі виглядала тебе поміж зорі,
Я знала, що десь поміж зорями ти.

Ще курточка пахне тобою, мій сину,
Усі твої речі у шафі лежать.
Війну проклинатиму кожну хвилину,
Яка ж бо важка того болю печать.

Я зустріч з тобою в уяві малюю
І наче те кача по Тисі пливу.
Світанками твої світлини цілую...
Здається померла, та якось живу.


**********************************************

Богданчику, скільки разів у своїй уяві я малювала нашу зустріч. Вже минув рік, а ми ще не зустрілися. Плачу, щоб ніхто не бачив. На роботі надягаю посмішку, хоча то важко назвати посмішкою. Так і живу. Рятуюсь віршами, твоїми світлинами, згадками про тебе. Нових світлин уже не буде.
Як то страшно малювати зустріч з сином, який вже ніколи не прийде і не скаже: «Таню, у мене все добре.» Як страшно розуміти, що твоя дитина прожила коротке життя, а ти живеш далі . Як страшно вийти увечері на подвір'я, дивитися в зоряне небо і розуміти, що ти маєш усе, а дитини твоєї немає, і сенсу життя не бачиш. Відкриваєш шафу, а там речі сина, які ти не можеш прибрати з полички, речі які ти цілуєш і ревеш. Навіть не ревеш, а виєш. Знаєте як виють собаки?
Кожен ранок починається з найдорожчого ім'я, кожна ніч омита сльозою. Кожен спомин рве душу.
Дякую тобі синочку за все, що ти дав мені. 22 роки я була мамою чудового сина. 22 найщасливіші роки. Ти багато чому навчив мене. Твоя посмішка назавжди зі мною. Твоє добре сердечко зі мною. Твоя світла душа завжди зі мною.
Чекаю на тебе мій Богданчик. Малюю нашу зустріч... Мені це все ще потрібно пережити.
Мені ще так багато потрібно сказати тобі.
Легких хмаринок тобі мій Бодічка.
Люблю тебе. Твоя Таня.