Н. Бидненко
Весняна ніч
Котилась ніч, пуста, неначе діжка,
Гули у ній притомлені громи.
Весна усе міцніш тримала віжки.
Їй все одно, що розлучились ми.
В нічному небі вже старенький серпик
Висів собі, не грів і не світив.
Моя душа оцю розлуку стерпить –
Не скрикне небо, не впадуть світи.
…Залишу я своє немиле ліжко,
Піду у весну в пошуках краси.
Скотилась ніч, пуста, неначе діжка,
Світанок плакав краплями роси.
***
Катилась ночь, пустая, словно бочка,
Гуляли в ней усталые громы.
Весна всё крепче держит поводочки,
Ей безразлично, что расстались мы.
В чёрном небе постаревший серпик
Висел себе, не грел и не светил.
Моя душа разлуку эту стерпит -
Не вскрикнет небо, не стряхнёт светил.
...Оставлю я немилую кроватку,
Пойду к весне я в поисках красы.
Скатилась ночь, пустая, словно кадка,
Рассвет рыдает каплями росы.