Василь Симоненко
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевне б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
***
Гранитные обелиски, как медузы,
Ползли, ползли и выбились из сил.
На кладбище расстрелянных иллюзий
Уж нету больше места для могил.
Миллиарды вер зарыты в чернозём,
Миллиарды счастья развеянные в прах,
Душа горит. Пылает гневный разум,
И ненависть хохочет на ветрах.
Если б все обманутые в миг прозрели,
И если б все погибшие ожили,
То небо, от проклятий посерело,
Наверное бы лопнуло от срама и хулы.
Дрожите убийцы! Думайте предатели!
Жизнь не налезает на ваш котелок.
Вы слышите, на кладбище иллюзий,
Уже давно нет места для могил!
Уже народ - одна сплошная рана
Уже от крови хищная земля,
И каждого убийцу и тирана,
Уж ожидает свитая петля!
Растерзанные, замученные, убитые,
Поднимутся и будут вершить суд
И их проклятия, злые и неистовые,
Упадут на души плесени и сыти,
И закачают деревья на ветвях
Апостолов преступления и обман!