Как потемнело. И солнце скрылось.
Тропинка узкая в глушь леса кличет;
Берёзы белые среди лещины -
На погребенье свечи.
И опадает с ветвей дремота,
И шевелится тревожно ландыш.
Деревья шепчут: "Скиталец, кто ты?
Да неужели пойдешь ты дальше?"
Як темно стало. Десь сонце скрилось.
Глуха стежинка у морок кличе;
Між сірих грабів берези білі –
Як похоронні свічі.
Збуджаю пущі, повні дрімоти,
Тривожу думи конвалій.
Дерева шепчуть: "Мандрівче, хто ти?
Невже ти підеш ще далі?"
1927