Я чую як болючі рани
руйнують тіла полотно...
напроти вікон лікарнЯних
моє обвітрене вікно.
Плач, стогін лізуть у шпарИнки
аби і я могла почуть,
як біль ламає стержень жінки,
як в грудях сльози їй печуть.
Мене трясе її ознобом,
та щоб звільнитись - жодних прав...
ти підійшов, торкнувся лоба
і зло слабачкою назвав.
Несу чужі печалі й смУтки,
бо із свогО - одні нулі...
так, наче то мої здобутки
на цій скаліченій землі.
Собі перебираю болі
від тих, де сил не вистача...
тому й горить іще, по долі,
мого життя яснА свіча.
Слабачка! Ти в моїх сандалях,
мабУть, і кроку б не ступив...
А Бог розкручує спіралі
земних трагедій, бід і див.
Ця досконалість Абсолюта
дарує прощення печать...
коли людські страждання чути -
і Божі Янголи мовчать.