« Вірш, як дитя, його потрібно виносити»
/ Таня Олексійчук./
*************************************
Небо чорне-чорне, випите до дна,
А на небі плаче зірочка одна.
В неї запитали чом вона в сльозах:
Мама мене бачить тільки уві снах.
Я не встиг багато, жити так хотів,
Он там моя хата, якби міг... злетів.
Там моя родина, братова сім'я,
Бачить, як у небі їм з'являюсь я.
Нас ростила мама з братиком удвох,
Та мене, зимою, взяв до себе Бог.
Не болить нічого в райському саду,
Я лиш відчуваю мамину журбу.
Ще так було рано йти мені туди -
Мусив боронити землю від орди.
Плачте мої друзі - вже мене нема...
Лиш не плач за мною, чуєш мене, ма...
Скоро вже калина пустить перший цвіт,
А мені так мало Бог відміряв літ.
Не прийде до дому, з поля, твій солдат,
Та за мене, мамо, мій помститься брат.
Небо чорне-чорне, випите до дна,
Ти така, матусю, у світі не одна.