Так близко мой край заповедный:
Лишь горы вон те перейти,
И мог бы я с сердца больного
Все скорби житья отрясти.
И мог бы я снова приветить
И светлую юность мою,
И ту, что любил я так долго,
А может, и ныне люблю.
Она одиноко там ходит
И грезит о давних годах,
И след ее в поле широком
Целует, ласкает трава.
А я безучастно сгораю
За прядями гор тех немых
И только задумаюсь часом,
Как солнце заходит за них.
Гори
Так близько мій край заповітний:
Лиш гори отсі перейти,
І міг би я з серця свойого
Всі скорбі життя зволікти.
І міг би я знов привітати
І молодість світлу мою,
І ту, що любив я так довго,
А може, ще й досі люблю.
Десь там вона ходить самітно
І згадує давні літа,
І слід її в полі широкім
Цілують шовкові жита.
А я безпоривно згасаю
За пасмами гір мовчазних
І тільки задумаюсь часом,
Як сонце заходить за них.