Хоч би які негоди, які вітрИ,
сила незламна твоїх білосніжних крил.
Мудрість у мові, у погляді - тінь весни,
ти стільки раз вразливість мою боронив...
плакала - утішав, як мале дитя,
не нарікав на пропаще земне життя,
лиш цілував мій лоб і казав : "ПройдЕ"!
І обнімав, коли вітер лихий гуде.
Я і не знала, що є на Землі такі,
дивне сплетіння усіх чотирьох стихій,
ніжність і сила у кОму, мов жар і лід,
несприйняття прозаЇчних життєвих бід...
Богом відзначена, раз ти прийшов в мій дім,
щоб залишИтися тихою радістю в нім.
Хай виє вітер і ливні щоденні хай,-
поруч коханий - душа відкриває Рай.