Плевать на то, что я когда-то говорил,
не всё на этом свете ещё со мной сбылось.
О, выдубицкий отче, ты за меня молись,
когда с её плеча я волосы отброшу.
Когда тягучий мёд её осенних ног
язык мой опалит своим огнём медовым,
о, выдубицкий отче, твоих чернецких книг
пускай убережёт, если не Бог - то слово.
И вот оно идёт,
когда уж всё прошло,
когда сказал и всех послал на буквы
своих смешных книжонок.....
И вдруг это тепло
включает окна, как
включают ноутбуки,
и говорит: ещё.
Что было, то прошло.
Ещё... И вновь в лицо горстями плещет блеску.
О, выдубицкий отче,
ты знаешь ремесло
молитвы.
Помолись
через Днепро. Тут близко.
За стоны и за крик,
за наш бессмертный грех,
коль ты и вправду тот,
кто вправду вправе - всуе...
Под фонарём кружится монастырский снег.
И ты, родная, спишь. И я тебя целую.
Недивлячись на те, що я сказав колись,
на світі ще не все зі мною відбулося.
О, видубицький отче, за мене помолись,
коли вночі її
з плечей згорну волосся.
І коли довгий мед її осінніх ніг
обпалить мій язик
вогнем своїм медовим,
о, видубицький отче, з твоїх чернечих книг
хай вбереже мене, якщо не Бог - то слово
від того, що іде -
коли вже все пройшло,
коли я сказав і всіх послав на букви
своїх смішних книжок...
І раптом це тепло
вмикає вікна, як
вмикають ноутбуки,
і каже: треба ще.
Нічого не було
іще... І ще до віч вливає з жмені блиску...
О, видубицький отче,
ти знаєш ремесло
молитви.
Помолись
через Дніпро. Тут близько.
За стогін і за крик,
за наш безсмертний гріх,
якщо ти справді той,
хто має право - всує...
Під ліхтарем кружляє монастирський сніг.
І ти, кохана, спиш. І я тебе цілую.