В Рождество в Украине творятся вещи
сокровенные, вечные. Допустим, месяц
вдруг окажется лишним, потому Сочельник
переходит не в ночь, над которой виснут
херувимы сонные, а в ночь - как море,
по которому вряд ли будут способны
три захожих царя, одолевши горы,
в нужный час добраться успеть до Марии.
Только это не значит, что все напрасно,
все прогнозы, приметы вполне выпуклы.
Несмотря на то, что зима и темень,
неминуемо чудо, ну, скажем, в Дукле,
или где ещё. Как явленье кометы,
как сама звезда, что вела и хранила
пастушков, ягнят, как и все предметы, —
все сбывается: Иосиф, пещера, ясли,
коляда сбывается, сено, свечка.
А однако - лишь в сундуке вертепном,
куда доступ и вход есть только сквозь глазки,
ведь на самом деле нету пещеры,
я, похоже, готов прийти с дарами,
хоть дыряво в карманах, а в небе серо.
Тут меня ловили витрины, двери.
Надо ехать. Может, издохнет Ирод.
На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою висять
херувими сонні, а в ніч — як море,
по якій навряд чи спроможні трії
мандрівні царі, подолавши гори,
своєчасно встигнути до Марії.
Це, однак, не значить, що все даремно,
всі прогнози, прикмети цілком опуклі.
Попри те, що зимно і те, що темно,
неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,
чи де-небудь. Це, як і з’ява комети,
як сама зоря, що провадила, пасла
пастушків, ягнят, як і всі предмети, —
все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,
коляда збувається, сіно, свічка.
А проте — лишень у вертепній скрині,
до якої доступ і вхід крізь вічка,
бо насправді нема яскині, нині
я, здається, готовий прийти з дарами,
хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.
Тут мене ловили вітрини, брами.
Треба їхати. Може, сконає Ірод.