Розмовляй... розмовляй і підшукуй слова,
хоч нашіптуй їх, хоч нащебечуй,
не соромся, що сива давно голова,
що статура ніяк не лелеча.
Що давно не злетіти і важко іти,
що завітрене місто, і дощ вже невдовзі.
Світ ніколи не був, не здавався простим,
він в облозі, ганьбить заслабких, тонкосльозих.
Та весна відкриває квітучі вуста.
Зеленіє відродження. Повінь птахів,
що ладнають гніздечка, щоб мир вже настав..
Розмовляй, щоби вижити. І не похиб.
Наче вулик розбурханий: хтось відліта,
хтось повертається з краплею меду, –
тут не панують ні трутень, ні ледар,
бо невгамовне в житті зацвіта.
Бо перемога і мир попереду.
Розмовляй про любов і стежину крізь біль,
бережи, вболіваннями серце не край,
не пускай, не давай відлетіти.
Бо війна розповзлася по світу, мов цвіль.
Бо в душі пташеня, що втомилося вкрай.
Розмовляй... І не дай себе вбити.