ІV
Молчим. В Господних окнах всё темно.
Как будто приговора, ждём рассвета.
Смыкаем веки нервно напоследок,
да вот включили свет, точно назло…
И вновь бессонницы туман в глазах,—
извечное страданье пламенеет,
в нем ни упрёков нет, ни сожалений,
один только внезапный тлеет страх.
ВЕЧІРНІ ХОРАЛИ
ІV
В Господніх вікнах темно. Мовчимо.
Чекаємо, як вироку, світанку.
Нервово стулим вії наостанку.
Та увімкнули світло, як на зло…
І знов безсонні очі, як туман,—
скорбота віковічна червоніє,
в якій нема ні жалю, ні доган,
лиш страх непередбачено тліє.