Інколи хаос думок налітає зненацька.
Начебто і не чіпала – вітер приніс.
Раптом дощить – неначе ріднесенькі плачуть
десь у зачубленій хмарами далині...
*
Коли на долі так дощить,
туманно, навкруги калюжі,
і парасоля слізно тужить,
і кожна крапля з неї – мить.
А десь за хмарами – блакить,
а дощ – найменше в світі горе –
взуття не вдінеш на підборах.
Бог миє місто, що болить.
Ховайсь під ковдру. Кицька спить.
І птиці не злітають вгору.
*
Люстра калюж зі срібними обручками,
мружаться очі квітів від крапель,
вітер змиває хмаринними пучками
всіх заблукавших на вулиці раптом.
Непоетично дощить і нахнябилось.
Лише горобчики день зустрічають.
Люди сховались, постяться, не вабляться –
чистий четвер, що гріхи відмиває.