Ягнёнка взял на руки. И понёс
над пропастью. А молнии срезали
еловник. И вытягивали скалы
фигуру одинокую и лес.
Каменья из-под ног летели вниз.
Ветра завыли, горы застонали.
А он шагал. Он обходил обвалы,
ягнёнка малого прижав к своей груди.
С небес благих сиянье потекло,
из ночи выхватило человека.
Он принагнулся, точно на крыло,
на тот луч света... пропасть стала криком,
её ослепший агнец тихо кликал,
хоть в мире уже не было его.
ВАРІАЦІЇ
2
Ягнятко взяв на руки. І поніс
над прірвою. А блискавки стинали
смеріччя. І видовжували скали
самотню постать і над нею ліс.
Каміння із-під ніг летіло вниз.
Вітри завили, гори застогнали.
А він ступав. Він обминав обвали.
Мале ягня до серця він притис.
З небес господніх світло потекло
і вихопило з ночі чоловіка.
Він похилився, наче на крило,
на той пучок… Безодню, повну крику,
засліплений агнець тихенько кликав,
хоч і його вже в світі не було.