Леса и горы исшептал уж кто-то
своими виршами.
Не шумом вечным
я полон, а отчаянием охвачен
от гула незнакомого и слов.
Его ещё не слышу, только ветки
уж тронуты - прошел меж ними.
Мы не враги, но и не побратимы.
Ещё в него нет тропок.
Напрямки
повеяло - и по душе как раз!
Ещё перед мной. Уж за плечами.
Затопленными, белыми глазами
ищу ловушку в дебрях, а не лаз.
Верхи й ліси вже хтось нашепотів
своїми віршами…
Не шумом вічним
я сповнений, а спійманий на відчай
незнаним гулом і слідами слів.
Його не чую ще, але гілки
уже відхилені – пройшов між ними.
Ми ще не вороги й не побратими.
Стежок нема ще в нього.
Навпрошки
ось повійнуло – по душі якраз!
Ще перед зором. Вже і за плечима.
Зацькованими, білими очима
шукаю пастку в дебрі, а не лаз.