Среди зимы надвинуть лыжи,
рвануть от суеты своей,
чтоб натощак в лесу услышать
язык высокий снегирей,
и уж не вспоминать обедни
богатых чьих-то именин-
только бы белые деревья
смеялись в рукава свои,
и только бы не знаком дурня
тишь леса кто-то нарушал,
и столбик света на котурнах
снег белый стоя смаковал.
И в одиночестве метельном
зайтись нестыдными слезьми
над полудетским примитивом
неброской графики зимы...
Возле улесья - на пороге
в наш грешный мир добра и зла
в заглохшем поле ненароком
узнать вдруг контуры села,
и взявшись быстренько за разум:
своё "день добрый" и "всех благ"!
точно охапку дров с мороза,
внести в ближайшую из хат,
и в потолок избы уставясь,
другие видеть небеса,
когда немного и осталось:
смеяться, плакать и писать...
И беззащитным на ослоне
молчать и думать лишь про хлеб,
поймать себя на честном слове,
как ловишь друга на брехне..
Идёшь с ртом пересохшим к дому.
под снегопадом, средь зимы,
и снегири слетают долу...
Ослон, южн., зап., малорос. ослин, лавка в избе, но там она приставная, скамья; ослончик, ослонец, стул; иногда скамейка, табурет. Словарь Даля.
Узлесье - опушка леса (пск.)словарь Даля
Снігурі
Серед зими дістати лижі,
морок позбутись взагалі
і натщесерце слухать в лісі
високу мову снігурів,
і вже не згадувать обідні
бучних чиїхось роковин —
аби лише дерева білі
сміялись в білі рукави,
аби лише не знаком дурня
різнилась тиша лісова,
і стовпчик світла на котурнах
стояв і снігом ласував.
І наодинці, по метілі,
зайтись нестидними слізьми
над півдитячим примітивом
малюнків тихої зими...
Дійти узлісся, як порога
у людний світ добра і зла,
і в глупім полі ненароком
вгадати контури села,
і хутко братися за розум:
своє "добридень" і "щасти"!
як оберемок дров з морозу,
до хати крайньої внести,
глядіти в стелю — в небо хати,
а бачить інші небеса,
коли й лишилось небагато:
сміятись, плакать і писать...
Та беззахисним на ослоні
мовчати з думкою про хліб,
зловить себе на чеснім слові,
як інших ловиш на брехні...
Вертаєш виспраглим додому.
у снігопад, серед зими,
і снігурі летять додолу...