Сыплет, сыплет, сыплет снег.
Из небесной серой прорвы
Мириадами летят
Метляки холодным роем.
Безраздельны, как тоска,
Хладны, как лихая доля,
Присыпают жизнь везде,
Всю красу лугов и поля.
Белый полог забытья,
Одубенья, отупенья
Всё покрыл, сжимает всё
До последнего коренья.
Сыплет, сыплет, сыплет снег,
Полог тяжче налегает...
Молодой огонь в душе
Меркнет, слабнет, угасает.
Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні.
Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.
Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.
Сипле, сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає…
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.