Скитался, света белого не видя,
В толпе людской, как будто в чаще, жил.
Но вдруг услышал шёпот - будто ветер:
"Вспомни мотив".
И вспомнил ты мотив.
Всё, что дурные слезы вызывало,
поникло вдруг, ведь ясно понял ты,
что не его – тебя так было мало
ему во дни и ночи молодые.
Как он звучал в те радостные годы?
Где летовал? А где он зимовал?
А возвратился, отмотав все сроки,
с каких потоков и с каких отав?
Кто возвестил о нём, о боже правый,
а кто неслышно говорит: "Лети...”,
послушав и потоки и отавы,
уверовавши в участь сироты.
Но почему же погрустнел ты ныне?
И ветер милосердный не обдал
тебя всего в измене, как в гордыне,
какой ни края нету, ни конца.
Блукав і світу білого не бачив,
на велелюдді, як у пущі, жив.
Але почув не шепіт – легіт наче:
“Згадай мотив”.
І ти згадав мотив.
Все, що невірні сльози навертало,
поникло враз, бо ти збагнув тоді,
що не його – тебе було замало
йому у дні і ночі молоді.
Як він звучав у ті веселі роки?
Де літував? А де він зимував?
А повернувсь, відбувши повні строки,
з яких потоків і з яких отав?
Хтось возвістив про нього, боже правий,
хтось навертає леготом: “Лети…”,
послухавши потоки і отави,
повіривши у зірку сироти.
Але чому ж ти посмутнішав нині?
І легіт милосердний не пройма
тебе у зраді, ніби у гордині,
якій ні краю, ні кінця нема.