Ударил дождь, заколыхал
Покой полудня величавый,
С цветов горошка на поляне
Столп лёгких мотыльков поднял.
Но где же ты? Где песни звук?
Нахлынув, его топит ливень.
Смотрю: из марева по лугу
Бежишь, уставшая, счастливая.
Ни неба нету, ни земли.
Блестят натянутые нити.
Ты в лёгком платье, как яичко,
Меж них белеешься вдали.
Вот добежала - ливень стих.
Я пью, тебя целуя нежно,
С плечей обрызганных твоих
Тепло вдыхаю, запах неба.
Ударив дощ, заколихав
Полудня спокій величавий,
З квітучого горошку галяв
Стовпи метеликів підняв.
Де ж ти? Твоєї пісні звук,
Линувши, потопила злива.
Дивлюсь: з затуманілих лук
Біжиш, задихана, щаслива.
Нема ні неба, ні землі.
Блищать натягнені вервечки.
Ти в легкій сукні, як яєчко,
Між них білієш оддалі.
Добігла – проливень затих.
Тепер, цілуючи, вдихаю
З плечей оббризканих твоїх
Тепло і запах неба маю.
1936