Ты сидишь под белым древом,
Заунывно ветер воет,
В небе облака кочуют ,
И туманом небо кроет.
И увидишь лес и поле;
Помертвело, всё чернеет,
И в тебе зима и подле,
Холодом на сердце веет.
Вот летает над тобою
Пакля белая... Тоскуешь,
И к метелям зимним сердце
Своё слабое готовишь.
То ж не снег, не завируха...
Радостно трепещет сердце:
Вешний цвет, благоухая,
Вишня над тобою сеет.
Как же любы эти чары!
Снег цветами обернулся.
Ты любви опять желаешь,
Чахлый дух твой вновь проснулся.
Ти сидиш під білим древом,
Вітер сумно в полі виє,
Угорі німують хмари,
І туманом небо криє.
І вбачаєш гай і поле;
Помертвіло, все чорніє,
І в тобі зима й круг тебе,
І холодне серце ниє.
Коли се — летить на тебе
Біле клоччє... Ти сумуєш,
І на зимні завірюхи
Серце кволе вже готуєш.
То ж не сніг, не завірюха...
З ляком серденько радіє:
Весняні квітки пахущі
Яблуня на тебе сіє.
Що за страшно любі чари!
Сніг у цвіт перевернувся.
Ти кохання знов жадаєш,
Хирний дух твій знов проснувся