Князь Игорь очи устремил в зенит
И видит: солнце под покровом тёмным,
Русь где-то за багровым горизонтом,
И горе чёрный накликает Див.
Но князь не слышит вещий тот напев:
"Ну, русичи, дни славные помянем,
Покажем путь кощеям препоганым
До лукоморья голых берегов!"
А любо было б Дон шеломом черпать!.
Отважный княже, ты не знаешь смерти,
Услышишь: гусли зазвенят, тебя
Спасут и от забвенья, и от плена.
Став в стременах, глядит. А конь, гребя,
Издалека ноздрями ловит сырость Дона.
Князь Ігор
Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним,
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на віщий спів:
"Нум, русичі, славетні дні спом'янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукомор'я голих берегів!"
А любо Дону шоломом зачерпти!.
Одважний князю, ти не знаєш смерти,
Круг тебе гуслі задзвенять, тебе
Від забуття врятують і полону.
В стременах став, зорить. А кінь гребе
І ловить ніздрями далеку вогкість Дону.
12.09.1921