Голубыми глазами
В поднебесье дитя глядит -
Голубыми дорогами
Отплывает, отходит жизнь.
Где-то нет уж высокого сада,
Что клонился-шумел надо мной,
И порубаны ивы шумливые,
Сёстры скорбные берегов.
И уж нету высокого сада,
И в руинах мой дом родной,
И рассвет не играет алый
Над старой зацвелой стрехой.
И в заречных просторах забыто,
Как нежно звалось их дитя.
И быть может, тот камень разбит,
Где мать грудью кормила меня.
Голубыми глазами
В поднебесье дитя глядит,
Голубыми дорогами
Отплывает, отходит жизнь.
Голубими очима
Вдивляється в небо дитя –
Голубими дорогами
Одпливає, одходить життя.
Десь нема вже високого саду,
Що до мене клонився-шумів,
Десь порубані й верби поривчасті,
Журні сестри пласких берегів.
І немає високого саду,
І в руїнах мій рідний дім,
І не грає червоний світанок
На поцвілім острішку старім.
І в зарічних просторах забуте
Їх дитини ласкаве ім’я.
Може, й камінь самотній розбито,
Де плекала мати моя.
Голубими очима
Вдивляється в небо дитя,
Голубими дорогами
Одпливає, одходить життя.