Мабуть приходить час
відкритися душею.
Ти, човне мій до берега причаль,
в місячну підповню.
Нехай бренить гірський кришталь,
і горять вечірнії зірниці.
Шепочуть ніжності вуста,
і ніч яка… не спиться.
Та синь очей… очей,
і погляд в далину осінню,
прийшла із весняним дощем,
неначе все навмисно.
Ти човне мій до берега причаль.
Де тихі води сивого Збруча,
їх спів далеко лине.
Іще не пізно все з нуля почати,
аби почути… милий, мила.