Ти жива іще, моя старенька?
Й я живий. Привіт тобі, привіт!
І твоя хатиночка низенька
Хай відтворює ще дивосвіт!
Пишуть: ти, скриваючи тривогу,
Зажурилась кепсько по мені,
Що ти часто ходиш на дорогу
В старовиннім тертім шушуні.
І ти часто треш свої очиці,
Бо видіння мучить, як хижак,
Що мені немов в кабацькій бійці
Хтось під серце застромив ножа.
Не хвилюйся, рідна, це вже звичка,
Хоча зрідка шлю тобі листи,
Не такий пропащий я п’яничка,
Щоб, тебе не бачивши, піти.
Я такий, як і раніше, ніжний,
Мрії всі пов’язую із тим,
Дати раду тузі в роздоріжжі
Й повернутись в наш низенький дім.
Повернуся я, коли розквітне
Наш садок в веснянім килиму,
Тільки ти до ранку в лоні квітів
Не буди, як років сім тому.
Не буди того, про що ішлося
Й не здійснилося лише тому,
Що мені зарано довелося
Пити чашу втрати самому.
І не вчи молитися. То-віха!
До старого вороття нема.
Ти одна мені найбільша втіха,
Ти одна мені весна сама.
Забувай тож ти свою тривогу
Й не журися кепсько по мені,
Й не ходи так часто на дорогу
В старовиннім тертім шушуні.