Неслась вода розбурхана і дика,
не тямлячи навіщо і куди...
Нікчемний світе, що здававсь великим,
тобі налити мертвої води?
Мо' усвідомиш, врешті, наші болі,
відчуєш кров, що проливаєм ми...
Нема в житті дорожчого від волі,
для тих хто був народжений Людьми.
Таких смертей оплакати не сила,
їх янголи оспівують в Раю...
А ми укотре риємо могили
для тих, хто ще учора був в строю.
Доколи нам платити десятину
за світ увесь. А він злякавсь й мовчить.
Вода, мов величезна домовина,
то гавкає, то плаче, то нявчИть...
Не містика, а правда неприйнятна:
неслась вода, вбивала на шляху...
та помста не забариться стократна,
достойна буде відповідь гріху.
Вода зійде. Ми станемо сильніші.
Відродим. Відбудуєм. Відіб'Єм.
А світ, що нині заховався в тиші,
навряд чи заховався від проблем.