На миноры рассыпалась сырость,
И осина роняет лист,
Только сердце мое не застыло,
Не умолкло, ведь я - коммунист.
И иду я дорогою, ветром,
На ладони моей заря,
Завтра тьму разгоню я светом
У таёжных морозных зырян.
Под лохмотьями прячу гения…
То - не Будда, не Магомет, не Конфуций,
Не принять вам его без прений,
Он из чрева самой революции.
А на улице "memento mori",
Тротуары в тоске бредут
И выстукивают - слышите? — скоро
Закристаллятся и очи шлюх.
Да не срежу себе я голову —
Железняк я, и слышен мой гук,
Лучше вмиг распластаюсь голый
на снегу!
На мінори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комуніст.
І іду я дорогою, вітром,
На долоні у мене зоря,
Завтра маю пітьму освітити
У тайзі, у морозних зирян.
І ховаю в курначчя генія…
Це — не Будда, не Магомет, не Конфуцій,
І не приймете ви його без преній,
Бо він із черева Революції.
А надворі «memento mori»,
Тротуари бредуть в журбі
І вистукують — чуєте? — скоро
Закришталяться й очі повій.
Та не зріжу собі я голову —
Залізняк я, і чути мій гук,
Краще вмить опинюся голий
на снігу!.