Посвящаю памяти моего отца Якова Франка
Во дни позора и неволи,
И батога, и темноты,
В тяжёлой барщинницкой* школе
Родился, рос и вырос ты.
Хоть в ней и рабства холод лютый
Наш дух морозил, гнул и жёг,
Не дался ты в холопьи путы,
Не умер духом, не оглох.
Самопожертвенно и смело,
И искренне, как лишь и мог,
Стоял за общее ты дело
И право общее берёг.
Невзгод тяжёлых бурю прямо
С горящим сердцем ты прошёл,
Авторитет с любовью самой,
Пройдя, в народе приобрёл.
Отец! когда во мне хотя бы
Искра того огня горит,
Народные страданья дабы
И беды в благо претворить,
Когда судьбою бит злодейкой,
Я не сломался, не упал,
А встал за брата человека,
То эту искру ты мне дал.
Так пусть напев сей невесёлый
В мир с именем твоим идёт,
В курные избы,** в бедны сёлы,
Где горе зря отрады ждёт.
Пусть там и сеет, и скрепляет
Свободный дух, кой не дрожит,
Кой всех любовью обнимает,
Богатств всех выше правду чтит.
* Барщина — даровой принудительный труд крестьян на помещика-барина при крепостничестве. Барщинник — крестьянин, состоящий на барщине.
** Курные избы — крестьянские избы, отапливаемые по-чёрному.
Панські жарти
Присвята
Присвячую пам’яті мойого батька Якова Франка
В часах пониження, й неволі,
І нагніту, і темноти,
В тяженькій, панщизняній школі
Родився, ріс і виріс ти.
Та хоч і як негода люта
Товкла й морозила наш дух,
Ти не подався в жадні пута,
Не засклепивсь і не оглух.
Без огляду на себе, сміло
І щиро, як лиш тільки міг,
Стояв ти за громадське діло,
Громадське право ти беріг.
Тяжких незгодин хуртовину,
Тим духом грітий, ти пройшов
І виніс з них аж до загину
Народну шану і любов.
О батьку мій! Коли сьогодні
Хоч іскра тих огнів горить
У моїй груді, щоб народні
Злі дні в добро перетворить,
Коли нещастям, горем битий
Не засклепивсь, не знидів я.
А встав, щоби братам служити,
То все те – спадщина твоя.
Тож най ся пісня невесела
З твоїм ім’ям у світ іде,
В курні хати, в убогі села,
Де горе дармо втіхи жде.
Най там і сіє, і скріпляє
Той вольний дух, що не тремтить,
Що всіх любвою обіймає
І над всі скарби правду чтить.