Упала волчья ночь
на снег овечий,
на темноту вслепую/порядка ради брешут псы.
Руно золототканое на плечи
накину капелькам зажегшейся/зардевшейся росы -
и нету света. Свечка. Так бывает.
Проводка старая. И ну её совсем.
Огонь в печи казацкой напевает,
На спутниках и звёздах виснет дым.
После дорог и станций окаянных
Затишек этот - первый на веку.
Две пары лыж синеют деревянных
В таком же чёрном деревянном закутку.
Вечерять принеси. А вместо чая
Налей вина, чтоб в горле - горькота.
А там - огню тихонько подпевая,
Попробуем не опалить уста...
Елегiя
Упала вовча ніч
на сніг овечий,
Навпомацки у темінь брешуть пси.
Накину золоте руно на плечі
Край крапельки гарячої роси —
Немає світла. Свічка. Це буває.
Дроти старі. І їм далекий шлях.
Вогонь в печі козацької співає,
Дим на супутниках висить
і на зірках.
Після шляхів і станцій окаянних
Цей затишок — єдиний на віку.
Дві пари лиж синіють дерев’яних
У чорнім дерев’яному кутку.
Вечерю принеси. А замість чаю —
Налий вина, в якому — гіркота.
А там — вогню тихенько підспіваєм,
Якщо не обпечем собі вуста...