Це відбувається не за день чи за два,-
часом пройдУть місяці довжелезні й рОки...
раптом відчуєш, що ти і досі жива,
робиш ковток повітря, як ніч глибокий.
Прислухаєшся - серце іде й іде,
а здавалося - все, ти дійшла до крапки...
десь далеко ще дзвін твоїх втрат гуде,
та на зранену душу наліпиш латку.
Рік зміняється роком, на шрамі - шрам,
а проте рідше болем саднЯть і ниють.
Відголоски настирні життєвих драм,
полишИли зхудалу від тиску шию.
Ще у сірих очах не з'явився жаданий блиск,
ще в одежі яскравість не відродилась,
пам'ять, трансформована в обеліск,
має ще доста сили.
А проте надії частенько сідають на ґанок твій,
сни барвисті шепочуть про щось приємне...
біль вчорашній не любить легких надій,
він жорсткий і нечемний.
Вчишся посміхатися, як колись, до нещадних бід,
вчишся відпускати у даль нелегке минуле...
тільки в серці залишиться привид-слід,
про який ти раніше не чула.