Така емоційність у зрілому віці не личить,
он сльози дрібнЕнькі, неначе пшоно, по обличчю,
бо ніч сновидінь не дарує, а нерви нап'Яті...
бо сонечко встало, а стомлені люди й не раді...
Та ну ж бо, всміхнися, бувало, насправді, ще гірше,-
коли рятували від прірви не люди, а вІрші...
коли у душі незагОйні, здавалося, рани...
а очі нічого не бачили, повні туману...
Та ну ж бо, всміхнися, бо доля усміхнених любить.
Занадто зажуреним важко помітити згубу.
То день був невдалим і ніч... далі краще складЕться :
от тільки всміхнися і стане тепліше на серці.