Бурлит поток растений над землёю. Леса лавы
как стены мрака. Бьют криницы зелени над пнями
и мёда пламя жёлтое внутри колод дырявых,
огонь коры, пестреют спелой земляники пятна.
Вновь катит ветер ночи колесо с нагорий лысых
за берег звёзд, где светятся теней излуки.
Вновь будит память древних вод поток, что от экстаза высох.
Земля грозит злым звёздам кулаками буков.
Как ряд зубов гнилых, торчат из ямы пни, точно из пасти.
День шествует. Звезда зря у сестры-калины просит крови,
аж побелев с отчаянья, падёт порожним словом
на спину дня, что поднимает сизого тумана чащи.
Спит тела пень в бору страстей и звёзд, ледащий,
спит тела пень и в нём душа, как дремлющее пламя,
а бук на бук пещерными быками в злобе скачут,
чуть плахта солнца алая кровь в жилах их раздразнит.
28 мая 1936 года
Бики й буки
Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави
мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями
і меду жовте полум’я в бочках колод дірявих
рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.
Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих
за берег зір, де біліють тіней луки.
На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.
Земля погрожує злим зорям п’ястуками буків.
Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі.
Йде день. Дарма зоря в сестри-калини просить крові,
аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово,
на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі.
Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий,
спить тіла пень й душа у ньому, мов заснула ватра,
а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть,
коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить.
28 травня 1936