К гордому растению, то есть к себе самому
Приземистые пни. Черва и червень.
С погаслых звёзд седое порохно
на листья дуба льётся. Дно
подземных рек. Дрожат зачатки стеблей.
Плат облаков на ясном лике неба.
Гниенью сонный гимн слагает червь.
Рассвета арка - солнечная бровь.
Сияют клинья света тонкостебло.
Зелёной башней дуб стрельчатоверхий,
встав во весь рост с ночных чернотных нар,
черву выпалывает и гнилья пожар
смывает свежим соком - бог свирепый.
Питается живая медь растений
зелёною энергией земли,
и ты - растение, что гордо тем,
что это всё поёшь, не ведая зачем,
а срок придёт, погибшее от тли,
покатишься земле на грудь, как пень.
1 апреля 1936
Черва ж. детка, детва, черь, приплод пчел, яички, гусенички и личинки. Словарь Даля.
Червень м. стар. месяц июнь, пора сбора червца в западных губерниях. Словарь Даля.
Червец м. насекомое Coccus, кошениль, дающее краску червец. Словарь Даля.
До гордої рослини, цебто до себе самого (1936)
Широкоплечі пні. Черва і червень.
З погаслих зір срібляве порохно
обсипує дубове листя. Дно
підземних рік. Тремтять рослинні первні.
Хмарин хустина на обличчі неба.
Співає сонно гімн гниття черва.
Заранній лук мов сонячна брова.
Проміння кусні — світло тонкостебле.
Зелена башта — дуб стрільчастоверхий,
підвівшися із ночі чорних нар,
виполює черву й гниття пожар
зливає свіжим соком — бог упертий.
Мов мідь живу, наснажує рослини
електрика зеленої землі,
але і ти — рослина горда, що
співаєш це, не знаючи пощо,
колись, мов пень, подолана від тлі,
покотишся землі на груди сині.
1 квітня 1936