Не проклинаю своей я судьбы -
отзвуком быть, отзвук будить.
Песенкой был я пышных полей -
гневом на крезов дух мой горел.
Песня-подруга, степь-побратим, -
вольная воля всем нам троим.
Дважды сестру я предавал,
ну а потом без нее умирал...
В третий раз встретились на чужине,
как запылали впервые огни,
дал я тогда твёрдый зарок -
не расставаться вовек.
Брат мой, сестра, родные мои,
ветер нас в дивные гонит края.
Ветру открыты мы: ветер - наш друг, -
кто разорвёт этот четверокруг?
Я и подруга, ветер и степь -
нежность и воля, сила и крепь.
Отзвуком быть, отзвук будить, -
Нет, не кляну своей я судьбы.
1925.
Долі своєї я не кляну -
бути луною, будить луну.
Віршиком був я рунних полів -
гнівом на дуків дух мій горів.
Пісня - посестра, степ - побратим, -
вольная воля трьом нам усім.
Двічі я зрадив ніжну сестру.
Потім побачив: без неї умру...
Втретє ми стрілись на чужині,
як запалали перші огні,
і положив святий зарік -
не розлучатись навік.
Брате мій, сестро, любі мої,
вітер жене нас у дивні краї.
З вітром ми щирі: вітер - наш друг, -
хто цей розірве четвертокруг?
Я і посестра, вітер і степ -
ніжність і воля, сила і креп.
Бути луною, будить луну, -
долі своєї я не кляну.
1925.