Как груды звёзд разбитых, спят на кладбищах машин автомобили,
соцветья красной плесени измерят в медь застывшие минуты, годы,
и лишь колышется ядро незримое небесного светила
неуловимой, как и синий дух бензина, правдой незнакомой.
Случается, сон мертвецов железных люди, как шакалы, потревожат,
товар своих жадоб, и жажд, и нужд, как на базаре, размещая,
и туловища мёртвые во мгле ночей становятся греховным ложем
любви бездомной для кривляк и шлюх, в которых звёзды зла свой чад вливают.
Как мы копаем кости ящуров под скалами веков забытых,
так наши кости ржавые на городских кладбИщах раскопают.
В руках у девушек цветы, рожают пальмы хлеб, и зеленеет рута,
новь городов, лазурь их площадей с резвящимися там жар-львами.
И тени неутешные, и призраки встают из-под земли, и с площадей, из трав.
Метрополис, ладонями багровых стен закрой глаза крылатым душам авт.
5 ноября 1935.
МЕРТВІ АВТА
Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,
і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,
що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.
Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать
і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,
і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа
бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.
Як ми копаєм кості ящурів під скелями
віків забутих,
колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.
Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута
й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.
Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,
з-під площ, з-під трав.
Метрополю,
долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!
5 листопада 1935.