Мареннями і чарами,
тими, що рань несла,
день закінчИвся чварами
в човнику без весла
і за водою тихою -
захід вогнем пала...
серце кричало лихами,
тліли людські тіла.
Степ вартували соняхи,
тільки лягли й вони.
Бог закривав долонями
теплі тіла синів.
Сукровиця сочилася
Богу на стигми рук.
Діва всю ніч молилася,
серця зачувши стук.
А на світанку марення
стихли і світ погас...
може такими карами
Небо гартує нас?!