Когда до губ твоих всего полвдоха,
Когда до губ твоих полшага только —
Зрачки твои из удивленья сотканы,
В глазах твоих так сине и широко.
Ты шепчешь что-то, зачарованно робея,
Тот шёпот мою душу синью раздирает.
И забываю я, что я дышать умею,
И что ходить умею забываю.
А птица чёрная твоих очей вздымается,
Уверенность мою куда-то отметает.
И полшага ступить не получается,
И половина вдоха в горле застревает.
Зрачки твои из удивленья сотканы,
В глазах твоих так сине и широко,
Но остаётся до тебя полвдоха,
Но остаётся до тебя полшага только.
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку —
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою душу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.