Надпись к картине П. Брейгеля "Рождество в Амстердаме"
Облачившись в виденья и злые поверья,
Для отвода глаз вытанцовываем мы
В неслучайных снегах на подворье
Танец случайностей этой зимы.
И как у трубачей - лабухов фанатичных,
Во время игры на лбу проступают жилы,
Так яблонь ветви и ветви осин
Проступают сквозь белизну в незнакомом обличье.
Нарастает мелодий размеренный бег...
И вижу: готовился я ещё с лета напрасно
Приручать в часы ростепели снег
И случайные слова в него высаживать.
...На верхушках акаций кусты омелы
К небесному льду примёрзли с исподу.
И в сугробах из хулы и хвалы вдохновенных
Растеряли свой дар и цари с востока.
Да поздно, поздно уже назад поворачивать!
Как положено - "это твоё, на вот" -
Подступают со снегом они к дитяти,
А снег растает.
Сніг
(Напис до картини П. Брейгеля “Різдво в Амстердамі”)
Зодягнувшись у сни і в недобрі повір’я,
про око людське витанцьовуєм ми
в закономірних снігах на подвір’ї
танок випадковостей сеї зими.
І як в трубачів – фанатичних музик,
в часі гри проступають жили на лобі,
так яблунь гіляччя й гіляччя осик
проступає крізь білість в незнаній подобі.
Наростає мелодій розмірений біг…
І бачу: дарма готувавсь я ще з літа
приручати сніги у години відлиг
і на них випадкові слова садовити.
…На верхів’ях акацій кущі омели
до небесного льоду примерзли зі споду.
І в натхненних заметах з хули та хвали
розгубили свій дар тріє царі зі сходу.
Та пізно, запізно назад повертати!
Про око людське – “ось на, се твоє”,
підступають зі снігом вони до дитяти,
а сніг розтає.