Последний гром давно скатился с крыши…
Стекло в канавы солнце и дожди,
Уже деревья по садам бесстрашно
в златые одеваются плащи.
Открыто одеваются: никто тут
За великолепье их не осмеёт…
И разгорается на ветках позолота,
И сад как марево багряное встаёт,
И закипает жарким водограем,
И бьёт крылами жаркими в окно…
Листва торжественно и громко умирает,
Так умирать умеет лишь она!
Останній грім давно скотився з даху…
Стекло по ринвах сонце і дощі,
І у саду дерева вже без страху
вдягають позолочені плащі.
Без боязні вдягають. Бо ніхто тут
За пишноту вже їх не осміє…
Займається на гіллі позолота,
І сад багряним маревом стає,
І закипа гарячим водограєм,
І б’є крильми жаркими у вікно…
Врочисто, гучно листя помирає,
А так вмирати вміє лиш воно!