Світанковий дощ
Який він тихий дощик передранковий,
Що ледве чутно за вікном шепоче…
Без вітру, навіть листя не стріпоче
Під ним… Що ж він промовить хоче?
Вмиває світ дрімотно - світанковий…
На небі простягнувся простирадлом
Такий чудово - невимовний спокій,
Що тільки мариться нам в нічці темноокій,
Та є відлунням світанкових років,
Що ми шукаєм в сумі безпорадно.
Який ти лагідний, що не біду віщуєш,
А день мрійливий в зелені та квітах…
Ще щедрі дні та ласка Божа літа!
Ще в нас жага життя несамовита,
Що і в думках, і в розпачах панує.
Віра Половинко