Из цикла "Заметки фенолога"
Дождались. Уже под небом всё цветёт осенней раной,
в золотом жилище грусти не живу я, а шикую.
Капля пламени в пейзаже - солнце за оконной рамой,
и пока ещё пылает светоч дерева ошую.
Дорастаем мы. И листьев с каждым разом больше в доме.
И когда иду по листьям, чувствую, что существую.
Снова тяжелеет опыт, будто камни на исподе,
но пока что ещё слышу голос брата одесную.
И прядётся паутина болью первой и невинной
от непойманного слова, что до дрожи проберёт.
И за первым поворотом кто-то, мне уже невидный,
это слово, что трепещет, как листочек, подберёт...
Дочекалися
З циклу «Нотатки фенолога»
Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана —
в золотій оселі смутку не живу, а розкошую.
Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама,
і поки ще палахкоче світоч дерева ошую.
Доростаємо. І листя щораз більшає в господі.
І коли ступаю листям, відчуваю, що існую.
От і знов — поважчав досвід, ніби камені насподі,
та поки ще добре чую голос брата одесную.
І снується павутина, мов первинний і невинний
біль невпійманого слова, що прониже до кісток.
І за першим поворотом хтось, уже мені невидний,
підбере летюче слово, що тремтить, немов листок…