Старе гніздо буслине цього року
не заселили молоді буслИ...
він зводить очі вгору за півкроку
і згадує : торік в гнізді малі
зростали довгоногі бусленята
до чорнобривців терпкої пори
і задивлялись на стареньку хату,
про щось таємне кліпали згори.
Дивився на пусте гніздо буслИне,
порівнюючи власну самоту...
торік був чоловіком, батьком, сином,
звичайний вчитель й долю мав просту.
В той день поїхав у район на збори,
не відчувало серце, що за мить
його таке страшне придавить горе,
таким нестерпним болем заболить...
Ракета орків вцілила у хату
і вся сім'я заснула вічним сном.
Бува вдається, доня кличе: "Тату!!!"
І він біжить покинутим селом...
Гадав, не виживе. Бо як з цим жити?!
У серці лють і ненависть печуть...
він буде ворогів нещадно бити,
від куль смертельних орки не втечуть.
Ні бусликів, ні хати, ні родини...
все втративши, разОм втрачаєш страх...
тепер він - Воїн Світла, надлюдина,
холодна пОмста в золотих очах.