Что хочешь ты? Покоя под крылом
вот этой крыши, что вставала дыбом,
когда любовь, спасение и гибель,
врывалась, точно ветер, напролом,
и мы кружили!.. перезвоны рук,
упругих, чистых, как сырые весла,
будили нас, и нежные ремёсла
творили луч, и музыку, и звук.
А нынче мы застыли, как зима.
И ты такая, будто бы сама/одна
идёшь куда-то, где певучие бьют токи.
И вены голубые полны тишью.
И кто-то в тебе зреет еле слышно—
дитя прозрачное, комочек ночи.
Що хочеш ти? Спокою під крилом
оцього даху, що гримів, як бубни,
коли кохання, рятівне і згубне,
вривалось, ніби вітер, напролом,
і ми кружляли!.. передзвони рук,
тугих і чистих, наче мокрі весла,
будили нас, і ніжні рукомесла
витворювали промінь, пісню, звук.
А нині ми завмерли, як зима.
І ти така, немов ідеш сама
кудись, де в тіло струми б’ють співочі.
І тиша повнить вени голубі.
І хтось далекий зріє у тобі —
легке дитя, маленька грудка ночі.