Наче дивний сон пройшли лiта,
Пройдена в стежках нелегких доля...
Хоче бути легкою вона
Й не забути в рiдний край дорогу...
Рiють думи взрощенi поля...
Лине спiв пташок i серце буде!..
Рiдна вiдзивається земля,
Та чужi там стали тепер люди...
Вся природа, небо i земля
Кожну душу нiби серцем чує,
Так чому в людей пустi серця,
Що рiдню тепер свою забули?!
Рiють мир i лад златi хлiба
I свiтанки iще кращi будуть
Там де в рiдних любящих серцях
Почуття священнi не забудуть.