Из цикла "Заметки фенолога"
Наконец-то дождались мы хорошей вести:
прах дорожный веткою и цветком запах —
снова горожанки, как эквилибристки,
промывают окна почти что в небесах,—
как они вершинное держат равновесье
над майданным гомоном кругленькой земли!
Будто знают только заоблачную тягу,
сполохи вечерние рисуя на стекле…
Всё опять сначала. Идут большие праздники —
точно свет, мучительные, остры, как излом,—
живопись такая вот - окна до прозрачности
намывать уютным стареньким домам,
будто возвращать свет пейзажей —
там, высоко,
в галереях улиц, без дна и берегов:
мелькнуло тело птицы над каменным потоком,
пышно цветут травы заливных лугов...
З циклу «Нотатки фенолога»
Врешті дочекалися і ми благої вістки:
прах дорожній гілкою і квіткою запах —
знову городянки, мов еквілібристки,
промивають вікна майже в небесах,—
як вони утримують горішню рівновагу
над майданним гомоном круглої землі!
Ніби визнають лишень захмарну тягу,
надвечірні спалахи малюючи на склі…
Ніби все спочатку. Йдуть великі свята —
болісні, мов світло, гострі, наче злам,—
це такий живопис — вікна промивати
нашим передвічним лагідним домам,
ніби повертати світ пейзажів —
там, високо,
в галереях вулиць, без дна і берегів:
змінне тіло птаха над кам’яним потоком
і тісне цвітіння заміських лугів…