«Тайни» під шифрами і кодами, паролі
Не варто від мене ховати, я знаю більше.
Дивлюсь, як зчепились голками голі
Стебла троянд, мов секрети колишніх.
Вони мене колють. Кров і гнів підступають,
Моя ненависть до них множиться.
А я терплю, хоч в руках тримаю
Великі, гострі садові ножиці.
Мені б їх зрізати, враз зупинивши
Цей біль і їхнє щасливе цвітіння.
А я виділяю їм почесну нішу -
Жахів у темні мої сновидіння.
Вони не бачать, що я дещо знаю,
Що маю змогу виривати з корінням.
Вони на мене не зважають,
У кожного з нас не кусані лікті…
Мені немає про що з ними говорити.
Я вичерпана? Або я вичерпна?
Образи, немов гострі сталактити,
Заполонили всі мої печери.
Я переживу ці липневі відкати,
Я не палитиму їхній сад, тим більше.
Вони зрослись, то ж їм не дізнатись:
Втративши все, знаходиш більше…