Ворона на гіллі кумека:
"Для чого, Боже, така спека?
Повисихали геть калюжі -
А без води - ми всі недужі?"
У відповідь їй ворон карка:
"Чого це в тебе з Богом сварка?
Поглянь на дерево, на квіти -
Хто в них незгоду запримітив
З самим Творцем, з могутнім Богом?
Поклич терпіння на підмогу!
Дощем наповняться калюжі -
Птахи в знемозі - стануть дужі!
Бо серпень - це ж тобі не грудень
З заметами по самі груди?
Ще будеш сонечко просити
Погріти трохи, посвітити!
Серед проріджених гущавин -
Ще мокнутимеш під дощами,
Глядітимеш, де неба просинь,
Коли прийде наступна осінь!
Не каркай, жінко, тут безцільно,
Бо у Творця - усе доцільно!
Он бачиш айстри як цвітуть -
Тепло останнє бережуть!
Перевод Риммы Батищевой
Ворона с ветки вопрошает:
«Зачем, Господь, жара большая?
Ведь вовсе высохли все лужи –
А без воды нам всем недужно?»
В ответ прокаркал ворон строго:
«Зачем, ворона, споришь с Богом?
Ты посмотри на розы эти –
Ущерб в них кто-нибудь заметил?
Поспорил ли с могучим Богом?
Зови терпенье на подмогу!
Пошлёт Он дождь, наполнит лужи –
И птицы с изнуреньем сдюжат!
Придёт сентябрь – он не зима ведь,
Когда по грудь бушует заметь?
Попросишь солнышка у Бога,
Чтоб посветить, погреть немного!
А в ноябре, средь веток голых
Ты под дождём и в лужах полных
Промокнешь, заскучаешь вовсе –
Так ведь нам то она и осень!
Не каркай, женщина, бесцельно –
Ведь у Творца всё мудро, дельно!
Смотри, как расцвели все астры –
Тепло хранят перед ненастьем!"