Из цикла "Заметки фенолога"
Сада самосожженье, и непрочная эта погода,
и в деталях размытая телебашни тупая стрела…
Вдоль рядов манекенов, что скучнее классической оды,
наши лица плывут, и на них будто тень крыла.
То сезона тепла завершенье - небесные всплески,
где в цветок фееричный слились бензин и елей,
скоро почва остынет, скоро выступят острые фрески
на сырой штукатурке домов, тротуаров, аллей.
Только тень! и крыло! и везде обнажение сути —
мы шагаем к зиме, и под нами гудят, как помост,
города, к коим мы так сурово (так нежно) прикованы.
Нам не выйти из этих беззащитных осенних мест!..
Самоспалення саду…
З циклу «Нотатки фенолога»
Самоспалення саду, і ця нетривка погода,
і розмита в деталях телевежі тупа стріла…
Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода,
наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила.
Це сезону тепла завершальні небесні сплески,
де в нечувану квітку злилися бензин та єлей,
поки вистигне ґрунт, поки виступлять гострі фрески
на сирій штукатурці домів, хідників, алей.
Тільки тінь! і крило! і повсюдне оголення суті —
ми йдемо до зими, і під нами гудуть, як поміст,
ці міста, до яких ми так владно (так ніжно) прикуті.
Нам ніколи не вийти з осінніх беззахисних міст!..