О горе тем, кто рождены в темнице!
Что мир увидели в тюремное окно.
Тюрьма — кольцо поганой чаровницы,
Не разобьётся никогда оно.
О горе тем глазам, привыкшим видеть сроду
Лишь серый камень, плеснь гнилой стены!
Им серо будет всё, как небо в непогоду,
И мир — как словно узкий двор тюрьмы.
О горе тем рабам, привыкшим в злой неволе
Таскать железо ржавых кандалов,
На волю вырвутся, и чёрные мозоли
Напомнят каждому, кто он таков.
О горе тем, кто суть с душою честной!
Когда же верят те ещё в богов,
Молить должны у силы той небесной:
«Пошли нам честных, господи, врагов!»
О горе всем нам! Пропадай и честь, и совесть,
Лишь пала б эта казематная стена!
Пускай она падёт, и камни пусть, и сор весь
Покроют нас и наши имена!
16 сентября 1896
ХВИЛИНА РОЗПАЧУ
О горе тим, що вроджені в темниці!
Що глянули на світ в тюремнеє вікно.
Тюрма – се коло злої чарівниці,
Ніколи не розіб’ється воно.
О горе тим очам, що звикли бачить зроду
Каміння сіре, вогкий мур цвілий!
Їм сірим здасться все, як небо у негоду,
І світ, немов тюремний двір малий.
О горе тим рукам, що звикли у неволі
Носить кайдани ржаві та важкі,
На волю вирвуться, і там бридкі мозолі
Їм нагадають, хто вони такі.
О горе тим, що мають душу чесну!
Коли вони ще вірять у богів,
Благати мусять силу ту небесну:
«Пошли нам, боже, чесних ворогів!»
О горе нам усім! Хай гине честь, сумління,
Аби упала ся тюремная стіна!
Нехай вона впаде, і зрушене каміння
Покриє нас і наші імена!
16.09.1896