Пролетал буйный ветер над морем,
По безмерном, широком просторе;
Белы волны вздымались высоко,
И от ветру взднялись ещё выше,
Закричали, как орды татарски,
Заглушили оне буйный ветер.
Пролетал буйный ветер в пустыне,
По бескрайном, по мёртвом пространстве,
Закрутились песчаные вихри,
Вдаль простёрлись под небо высоко,
Великанам подобно престрашным,
И рассыпались, с выси упавши;
Смерть покрыла след буйного ветра.
Пролетал буйный ветр мимо вежи,*
Одиноко стоявшей на круче,
Там нашёл он Эолову арфу.**
Ветер дёрнул её длинны струны,
И оне озвалися напевом,
Ветра звонкого бывшим нежнее.
Буйный ветер умолк, пролетевши,
Но ещё долго арфа играла...
1896
* Вежа (др.-рус.) — башня, дозорная вышка.
** Эолова арфа (по имени мифологического бога ветров Эола) — музыкальное орудие, в роде стоячих гуслей, на котором играет ветер; согласные звуки сами друг другу отзываются (Даль). Как писал Карл Андреич Маркс: «Обыкновенные арфы звучат в любой руке; эоловы арфы — лишь тогда, когда по их струнам ударяет буря».
Відгуки
Пролітав буйний вітер над морем,
По безмірнім, широкім просторі;
Білі хвилі здіймались високо,
І знялися од вітру ще вище,
Загукали, як військо вороже,
Заглушили вони буйний вітер.
Пролітав буйний вітер в пустині,
По безкрайому, мертвому полі.
Закрутились пісковаті вихри,
Простяглись геть під небо високе,
Наче велети люті, страшнії,
І розсипались, впавши звисока;
Смерть покрила слід буйного вітру.
Пролітав буйний вітер край вежі,
Що стояла самотно на кручі,
Там знайшов він Еолову арфу.
Він шарпнув її довгії струни,
І всі струни озвалися співом,
Лагіднішим од вітру дзвінкого.
Буйний вітер замовк, пролетівши,
Але арфа ще довго бриніла…
1896