Із перекладів
Миколи Кондратенко.
Вірш В. Маяковського
Борг Україні.
Чи знаєте ви українську ніч?
Ні. Ви не знаєте української ночі!
Тут небо від диму сажі чорніш,
І зіркою герб п’ятикутною вточений.
Де горілкою, молодецтвом, кров’ю
Запорізька буяла Січ –
Там підкорена вода Дніпрова
Із турбінами вестиме річ.
І Дніпро по дротах-вусах
Струмом потече по корпусах.
Певно, що рафінаду кусень
І для Гоголя теж спокуса!
Ми знаєм про звички Чапліна,
Ми знаєм Італії безрукі руїни,
Ми знаєм як Дугласа краватка краплена…
А що ми знаємо про лице України?
Знань не густо. Лоб морщ, не морщ –
Тим, хто поруч, пошани мало.
Знають ось український борщ,
Знають ось українське сало.
Із культури зняли лиш пінку всеньку:
Окрім двох уславлених Тарасів –
Бульби і відомого Шевченка –
Нічого не витиснеш, скільки не старайся.
А якщо притиснуть – таке зморозить,
Ще й висуне аргумент новий:
Розповість кілька курйозів –
Анекдотів української мови.
Собі кажу: товаришу москалю,
На Україну зуби не вискалюй!
Виучіть цю мову на знаменах-скрижалях.
Мова ця велична і проста:
«Чуєш, сурми заграли,
Час расплати настав…»
Хіба може бути зношеніше і тихіше
Слова заяложеного «Слишіш»?!
Я немало слів придумав вам,
Зважуючи їх. Одне хочу лиш, -
Щоби стали всіх моїх віршів слова
Ваговитими, як слово «чуєш».
Не стовчеш людей ув одне, ні,
То ж і до чванства не заохочую.
Чи знаємо ми українську ніч?
Ні, ми не знаємо української ночі.